Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Козичанська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 04362289) був реорганізований і увійшов до складу Бишівської громади

Для можливості відновлення сайту дзвоніть за телефонами: (0432) 55-43-70 - Метастудія (Вінниця)
Vlada.ua - розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА КОЗИЧАНКА

Географічне розташування

Село Козичанка Макарівського району Київської області розташоване на відстані 50 км. від столиці України міста Києва, 30 км. від смт. Макарів. Територія Козичанської сільської ради межує з півночі з Грузецькою сільською радою, зі сходу з Бишівською сільською радою, з півдня з Соснівською сільською радою, з заходу з Вільнянською сільською радою.

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія села належить до Дніпровської лісостепової провінції Київського Полісся.

Символи села

Герб

Прапор


Опис герба та прапора села Козичанки Макарівського району Київської області Автор проекту - художник Марчук А.П.:

Герб - Щит прямокутний зверху та заокруглений знизу, розділений на дві частини горизонтально срібною, овальної форми смугою, що символізує козичанські кургани та пагорби. Співвідношення пропорцій висоти до ширини щита 8:7. У верхній частині щита, на синьому тлі, зображена золота Різдвяна Зірка. Вона є символом Різдва Христового - свята сільського Храму, традиція якого збереглася донині (Церква Різдва Христового була в Козичанці з 1780 по 1949 рік). У нижній частині щита на зеленому тлі у центрі зверху зображені срібна квітка глоду, під нею - дві срібні голови кіз, що розташовані симетрично одна навпроти одної. Установлено, що назва "Козичанка" - давній антропонім, походить від прізвиська "Козій", який, згідно легенди, був засновником села. Також коза є атрибутом різдвяного святкового вертепного дійства. Глід є типовою рослиною козичанських чагарів, в яких колись взяло свій початок село.

Прапор. Співвідношення пропорцій 2:3, розділений на дві рівні частини срібною смугою. Зверху - синій колір, знизу - зелений. На тло прапора може накладатися щит герба. Пояснення кольорової гами герба та прапора. Синій колір символізує небо, велич і красу. Зелений - весну, луки, ліси, а також достаток і надію на світле майбутнє. Золотий - знатність, багатство та силу. Срібний - символ чистоти і світла.

Природні умови і природні ресурси

Козичанка розташована в Поліській низовині. Рельєф - рівнина зі слабким похилом місцевості. Абсолютні висоти не перевищують 190 метрів.Село находиться в межах східноєвропейської рівнини. На початку палеогену море вкривало майже всю його територію. У геоструктурному відношенні село Козичанка розташоване в межах південно-західного крила Дніпровсько-Донецької западини, для якої характерне високе залягання кристалічного фундаменту на глибині 150-170 метрів. У геологічній будові переважають кристалічні породи докембрію, а також більш молоді осадові утворення юрської, крейдової, палеогенової, неогенової і четвертинної системи.

Ґрунти підзолисті, що лежать в основному на піщаних породах. Стік поверхневих вод сповільнений. Органічні рештки перегнивають повільно.

Виникає кисле середовище. При таких умовах і утворилися підзолисті ґрунти.

Клімат помірно-континентальний. У теплу пору року опадів тут буває у два-три рази більше, ніж у холодну. Середня температура січня -5о- 6оС, липня +18о — +20оС. Опадів у середньому до 600 мм/рік.Середньорічна кількість опадів становить 602мм, при цьому основна їх кількість припадає на теплий період року.

Розподіл опадів на протязі року сприятливий для ведення сільського господарства – 70-72% випадає в період вегетації. Для села характерні довгочасні та порівняно суворі зими. Сніговий покрив тримається 105-110 діб середньою висотою 25-30см. Весна рання. Тривалість весняного періоду 49 діб. Середні запаси вологи в грунті в весняний період сягають 160-170мм. Осінь пізня, її тривалість сприяє дозріванню та своєчасному збиранню сільгоспкультур.

Географічні координати центру села Козичанки 50о 15' північної широти,29о 46' східної довготи. Ліси навколо села мішані. Тварини і птахи характерні для цих лісів.Рельєф території має хвилясто-горбкувате плато, порізане ярами Площа території села Козичанка в існуючих межах складає 387,8га. Населення складає 240 чол.

Територія села в існуючих межах за функціональним призначенням поділяється на селищні, громадські та виробничо-комунальні території.

Громадський центр сформований в східній частині села, З об’єктів громадського обслуговування на території села розташовуються:

  • школа;
  • адмінбудинок,поштове відділення
  • ФАП
  • Будинок культури та бібліотека;
  • 3 магазини продтоварів;
  • Храм Різдва Христового УПЦ КП та

З півночі на південь територією села приходить низка ставків. З півночі та заходу територія населеного пункту межує з лісними масивами.

ПЕРШЕ ПОСЕЛЕННЯ НА КОЗИЧАНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Це було стратегічне укріплення четвертого Змієвого валу, який тягнеться полями сучасної Макарівщини від села Борівки до села Соснівки.Вали були зведені ще в сиву давнину і призначалися для оборони князівської столиці - Києва від кочових племен. Народні перекази приписують будівництво Змієвих валів рівноапостольному київському князю Володимиру. В Іпатському літописі говориться: "Де Володимер, страдая недостатке городов, нача ставя их по Остру, Суле, Стугне, Ирпеню."

А за іншою легендою, давньоруські богатирі, перемігши змія, впрягли його в плуг і зробили великі борозни, щоб захистити свої землі. Завдяки цій легенді Змієві вали і отримали свою назву.

Рештки Змієвих валів збереглися і до наших днів у багатьох районах Київщини, частково у Житомирській та Черкаській областях. Найбільше їх на правому березі Дніпра між річками Россю, Ірпенем та Здвижем.

За часів Київської Русі територія нинішньої Київщини була досить розвиненою економічно та культурно.

У Придніпров'ї навколо Києва, захищеному Змієвими валами, існували сотні городищ і селищ, багато з яких часто згадуються в літописах, інших письмових джерелах та усній народній творчості. У межах сучасного Макарівського району таких поселень було дещо менше, і мали вони здебільшого характер укріплень. Розташовувалися ці укріплення понад Змієвими валами кожні 5-8 кілометрів, щоб вчасно сповіщати один одного про наближення ворогів. З літописів нам відомі такі поселення, як Мутижир (нині Мотижин), Здвижень (Рожів), Андрієво (Андріївка) та Неблоське (Небилиця). Проте ми вже ніколи, мабуть, не дізнаємося про давні назви десятків інших поселень, що існували в ті часи на території сучасної Макарівщини. Історія поховала для нас і давню назву городища,що знаходилось неподалік Козичанки. Це городище було побудоване на високому схилі біля річки і оточене з боків ярами та долинами річкової заплави. Воно мало лише одну неукріплену сторону - з напільного боку. Тому там зводили штучне укріплення у вигляді валу та рову. Висота валу подекуди сягала 4-5 метрів.

Схил, на якому знаходилося городище, був дуже крутим, у верхній частині підрізувався 2-3 уступами. Залишки в'їздів у городище простежуються й досі з боку поля у вигляді розривів у валах, шириною 5-8 метрів. Зруби у валах будувалися з дуба і заповнювалися землею (так звані городні). Це підтверджують розкопки культурного шару та знахідки в ньому.На території городища знаходилися житлові й господарські приміщення,причому будувалися вони по краю внутрішньої площі. Головним чином це напівземлянки. Там же були й господарчі ями до одного метра глибиною.

Загальна ж площа городища становила 0,7-0,8 гектара.Це укріплення знаходилося за три кілометри на схід від Козичанки, в урочищі, що тепер називається Відьманкою, над однойменною річкою,що впадає в Ірпінь. За легендами, існує чотири версії назви городища:Відьманка, Відьмарка, Вірмарка, Відменка.

Поблизу укріплення знаходилось також невелике, видовженої форми селище. Це неукріплене поселення, "село", простягалося на 100-200 метрів. Тут мешкали люди, які займалися землеробством, скотарством, рибальством. Коли нападали кочівники, вони ховалися в укріпленому городищі, що складало із селищем один населений пункт. Тільки в XI столітті на Київщину було здійснено 16 грабіжницьких набігів (19). Стародавнє городище і селище при ньому були повністю знищені під час монголо-татарської навали 1240 року.

З розповідей старожилів села Козичанки збереглося багато всіляких легенд про Відьманку. І більшість з них пов'язані з древнім городищем,яке було зруйноване татарами. Існування населеного пункту підтверджують також п'ять курганів, один із яких знаходиться в Козичанці поблизу церковної території, другий дуже добре зберігся у Відьманці з бишівського боку, інші три - на полях біля валу, що тягнеться до Соснівки. Вони зараз уже майже непомітні, як і сам вал. Проте у ХІХ столітті четвертий Змієвий вал був висотою від 3 до 7 аршинів (2-5 метрів), а в середині ХVІІІ століття його висота сягала 7-10 метрів і він був доволі крутим (11; С.60).

Городище у Відьманці перебуває під охороною Інституту археології Національної академії наук України, у 70-х роках ХХ століття було надіслано експедицію, яка обстежила цю історичну пам'ятку.

ЗАСНУВАННЯ КОЗИЧАНКИ

Після 1240 року, коли монголо-татари зруйнували городище, існування якого підтверджують і археологічні розкопки, там ніхто не жив.Багато людей були вбиті й забрані в полон. Але відьманці, рятуючись від смерті й полону, втікали на захід, переховуючись у густих лісах. Неподалік Відьманки оселився у землянці дід, якого прозвали Козій. Він у чагарниках на захід від села, за невеличкою річкою, що несла свої сиві води до Ірпеня, розводив кіз. Ось там люди й знаходили притулок. Повертатись їм було нікуди, бо на місці колишнього села лишилися руїни і попелища. Так і зосталися вони жити біля діда Козія та назвали на його честь своє нове село КОЗИЧАНКОЮ.

Старожили й дотепер розповідають, що село Козичанка засноване в середині ХІІІ століття.

Проте вічно навала тривати не могла. 1321 року прийшов на українські землі литовський князь Гедимін. У вирішальній битві на річці Ірпені, недалеко від сучасного села Білогородки, татари були розбиті й вигнані за межі України. Після цього люди поверталися до спалених селищ і відбудовували їх. Тоді, у 1321 році, піднімалися з руїн і Відьманка, і Бишів.За легендами, у Відьманці в цей період було велике село з двома чи трьома церквами (на фундамент однієї з них із бишівського боку натрапили плугами при розорюванні землі у 50-ті роки ХХ століття). Знаходилось це село над невеликою, але повноводною річкою, до якої з Ірпеня заходили човни, а пізніше й козацькі чайки. Люди згадують, що в урочищі було знайдено старовинний якір.У ті часи Відьманка славилася великими базарами, де можна було побачити чумаків. Одне з урочищ, на схід від сучасної Козичанки, і досі зветься Чумаковою долиною.

На початку ХVII століття у селі було так багато козаків, що його називали Козацьким. А належало воно, можливо, як і Бишів, до давніх митрополичих маєтностей (згадки про козаків, зокрема існування Відьманки у XVII-XVIII століттях, підтверджує знайдена в урочищі козацька люлька XVIII століття).

Існує й версія, що село КОЗИЧАНКА отримало свою назву на честь заможного місцевого роду, який нібито володів Відьманкою і навколишніми землями з кінця XV століття. Їхнє помістя було розташоване на території сучасної Козичанки. Є згадка, що у 1693 році серед володінь Братського монастиря у Києві значиться подарований Агафією Козичанкою та Христиною Лешкевич двір Свершківський біля церкви Глібо-Борисовської . Люди з Відьманки згодом (кінець XVII - початок XVIII століття) повністю переселилися в нове село при маєтку. Установлено, що назва "Козичанка" - давній антропонім і походить від прізвиська Козій або прізвища Козичанка.

На 1900 рік у Козичанці було 111 дворів, у яких проживали 1319 осіб (629 чоловіків та 690 жінок). Землі було 2354 десятини, з яких поміщикам належало 889 десятин, церкві - 45, селянам - 1412, іншим мешканцям – 8 десятин. Господарство у поміщиків і селян велося за трипільною системою.

У селі на 1900 рік діяли: одна православна церква, одна приходська школа, два поміщицькі водяні млини з одним робітником у кожному та дві торгові лавки. Пожежній частині села Козичанки належали дві бочки та два багри (довга жердина з гаком), вона утримувалася за рахунок селянського товариства, яке витрачало на її потреби близько двох рублів на рік. Селянське товариство мало один хлібний магазин.

У 1861 році при церкві Різдва Христового в Козичанці було відкрито однокласну приходську школу. Спочатку вона розміщувалась у невеликій хатині разом з торговою лавкою. Її відвідували близько 20 дітей. У 1887 році на утримання школи селянське товариство виділяло 60 рублів, навчалися там тоді 30 хлопчиків та дві дівчинки (31). На початку ХХ століття школа працювала в попівському будинку. Навчалася там третина усіх дітей шкільного віку. 25 квітня 1911 року в селі відкрилася нова школа. Це була земська чотирикласна школа, в якій навчались майже всі діти.

У Козичанці, де на початку ХІХ століття була лише одна вулиця - Село,поступово з'являлись нові. У середині ХІХ століття - Засивка, на початку ХХ століття з невеличкого кутка виросла Пролітарка, у 1910-1912 роках до неї добудувались сім хат Коновалівщини. В 1898-1900 роках - перші хати з'явилися на Слободі та Юрковиці. Уже в 30-ті роки ХХ століття під час знесення хуторів навколо села на невеликій стежці за городами, де не могли іноді роз'їхатися два вози, з'явилася вулиця Садова, а ще далі на поле перенесли ще п'ять хат з хутора Майдану, з яких уже після Великої Вітчизняної війни виросла вулиця Польова.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

У Козичанці в лютому 1918 року новоутворений комітет незаможних селян на чолі з Пилипом Опанасовичем Купченком згідно з розпорядженням Бишівського волосного революційного комітету почав розподіл колишньої поміщицької землі. Так сталося, що на час революції в Козичанці вже не лишилося жодного поміщика і селяни зрозуміли, що, руйнуючи їхні маєтності, вони нищитимуть насамперед своє майно. Родини Юхименків і Горових мусили віддати тієї ж зими частину своїх земель селянському товариству.У період громадянської війни в село входили озброєні загони німців,денікінців, поляків, петлюрівців, більшовиків і повстанців Багатиренка, діяльність яких порівнювали з діяльністю загонів Нестора Махна на півдні України. Багатиренко був простий селянин із села Дідівщини (Фастівський район). Мав у загоні 250 чоловік, які діяли у лісах між містом Фастовом і селами Дідівщина, Томашівка, Соснівка та Дорогинка. Фактично ці люди не мали нічого - їздили по хуторах, набирали овес для коней і собі харчів, з того й жили.

У грудні 1917 року в Козичанці побували вільні козаки Центральної Ради. Улітку 1918 року німці примусили жителів Козичанки платити контрибуцію - два мішки зерна з кожної хати.

У 1919 році в селі побували денікінці. Єдине, чим вони запам'яталися мешканцям села, - це тим, що кілька разів на день молилися в Козичанській церкві. Більшовики, які теж у цей період заходили в село, в Бога не вірили. Вони розмістили на церковному подвір'ї свою артилерію і попалили дошки, якими була обгороджена церква. А одного разу селом проходив загін Симона Петлюри. До його лав належали двоє козичанців - брати Андрій і Полікарп Кревещенки (незабаром більшовики за це їх порубали шаблями біля сільської ради). Петлюрівці, які побували в Козичанці, були гарно вбрані молоді хлопці. Характерною деталлю їх обмундирування була пришита ззаду до шапки червона хустинка і китиця на ній. Багато селян виходили зі своїх осель, коли петлюрівці, йдучи селом, гордо й гучно співали незнайому тоді селянам пісню:

"Ще не вмерла України,
Ні слава, ні воля
Ще нам, браття українці,
усміхнеться доля!"

У 1920 році в селі з'явилися білополяки. Ходили по хатах і забирали продукти, хатні речі, одяг, а також домашню худобу та птицю, мотивуючи тим, що нібито по правий берег Дніпра їхня земля. Цього ж року вони із свого літака скинули бомби на Бишівський базар. Було багато вбитих і поранених, зокрема жителів Козичанки.

У 1921 році більшовики розстріляли в селі 19-річного юнака Івана Саченка, який нібито був раніше в загонах денікінців.

Простим селянам уже важко було зрозуміти, хто з цих людей кращий,хто гірший. Своїми набігами вони приносили лише горе і грабунок. І люди раділи 1921 року скоріш не тому, що селом нарешті заволоділи більшовики, а тому, що війна закінчилася.

ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Утвердившись у Козичанці 1921 року, Радянська влада відновила комнезам, на чолі якого став Тимофій Андрійович Цируль. Цього ж року розпочала свою роботу сільська рада, першим головою якої був Семен Овсіянович Кучер.

У ці роки Радянська влада заохочувала всіх, хто хотів працювати. У перші роки непу значно зріс промисловий потенціал села. У приватному секторі діяли водяний і паровий млини, три вітряки, причому два з них знаходилися на Пролітарці і належали Коновалам, а один, на Засивці, був у власності родини Деркачів. На Засивці працювала також олійниця. 1922 року було організоване споживче товариство, яке переробляло продукти, надані до реалізації місцевими виробниками.За часів непу в селі було створено кредитове товариство та комітет взаємодопомоги селянам. З метою подолання неписьменності серед дорослого населення було відкрито хату-читальню.

На 1924 рік у Козичанці проживали 1666 осіб. До Козичанської сільської ради належали також: хутір Відьманка при Козичанці - 38 осіб, хутір Гилівка - 7 осіб, хутір Грушевата при Козичанці - 28 осіб, хутір Юхименків - 14 осіб, хутір Майдан при Козичанці - 22 особи, хутір Ракита при Козичанці - 18 осіб та село Весела Слобода - 753 особи (16).

Весела Слобода до кінця ХІХ століття була "особой деревней"8 при Грузецькому помісті і на 1887 рік налічувала 481 мешканця, вже з 1914 року значиться при козичанському помісті. Поміщицька частина В.Слободи (170 десятин) належала з кінця ХІХ століття Юрівському поміщику Ігнатію Івановичу Шабловському і первинно називалася Дімовкою (в народі - Ґімовка). У поселенні поміщиками була побудована капличка в ім'я святого Юрія, через що в цей день там і досі святкують храм. У 1918 році В.Слобода отримала статус села і до 1923 року мала власну сільську раду. У 1923 році в результаті адміністративної реформи село знову на деякий час перейшло в підпорядкування Козичанської сільської ради.

Пам'ятають у Козичанці нестачу хліба у 1922 році. Через неврожай люди змушені були їхати на заробітки до Одеської та Миколаївської областей, але того року не голодував ніхто.

Наприкінці 1924 року в Козичанці було створено комсомольську організацію.

1926 року в селі почало діяти молочарське товариство, першим керівником якого був комсомолець Петро Кирилович Кращенко. Основною спеціалізацією товариства було виготовлення масла, яке експортували до країн Європи. Первинний продукт для нього завозили з навколишніх сіл: Юрівки, Веселої Слободи, Грузького10, Соснівки, Мар'янівки.

Перед війною в селі Козичанці діяли школа-семирічка, дитячі ясла,клуб, бібліотека і продовольчий магазин. Члени колгоспу імені 50-річчя КГМ отримували 200-300 грамів хліба (або 10-15 копійок) на трудодень та інші сільськогосподарські продукти. При водяному млині діяла електростанція, яка, окрім колгоспних будівель, освітлювала всі найближчі вулиці.

СПОГАДИ ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ

Люди поступово звикали до нових порядків, але їх спіткало ще страшніше горе. 22 червня 1941 року по радіо сповістили, що бомбардуванням столиці УРСР, міста Києва, було розпочато війну, яку потім назвуть Великою Вітчизняною. Німецько-фашистські війська перетнули радянський кордон.

Більше 250 жителів села були мобілізовані до лав Червоної армії. Ворог швидко наступав. Під час окупації було зруйновано і пограбовано всі тваринницькі ферми,будинок дитячі ясла, сільмаг та приміщення молочного заводу. Окупантами з села вивезено 4,5 тисячі центнерів зерна, багато збіжжя та худоби.

У селі діяв осередок Організації Українських Націоналістів, які в перші дні війни дуже активно агітували за вільну Україну, з надією на звільнення рідної землі від радянського рабства за допомогою німців.

Діяли в Козичанці й партизани. Час від часу вони навідувалися на молокозавод, що був відновлений німцями, звідти у бочках вивозили молоко, масло і твердий сир, який німці виготовляли для себе. Разом з молокопродуктами партизани забирали з молочарні списки зданого молока та списки молоді, яка підлягала вивозу на примусові роботи до Німеччини, що теж чомусь там зберігалися. Так вони допомогли багатьом козичанцям уникнути вивезення до Німеччини, але все одно на примусові роботи до країн-завойовниць було направлено 25 мешканців села.

Життя в селі під час окупації було відносно спокійним. Щоправда, час від часу під виглядом партизан до села заходили місцеві злодії, які забирали все, що було в хатах. Через це налякані люди ховалися у погреби, коли з Бишева йшли справжні партизани. Вони були брудними, але поводилися чемно та ввічливо. Люди самі давали їм хліб, одяг.

Німці, згадують мешканці села, ніколи насильно не забирали в людей харчі. Питали дозволу, потім брали на городах всього потроху, кидали до чавуна, додавали туди 3-4 кілограми масла і варили.

Змінилися завойовники вже під час наступу радянських військ. Лишаючи Козичанку, вони забирали із собою і буряки, і сиру кукурудзу з селянських городів, дехто зі слізьми на очах просив їсти.

За час перебування у Козичанці окупанти нікого не вбили і ні над ким не знущалися. Проте люди чекали того світлого дня, коли нарешті скинуть із себе страшне ярмо фашистського поневолення. 8 листопада 1943 року частини 135-ї і 140-ї стрілецьких дивізій Першого Українського фронту визволили Козичанку від німeцько-фашистської окупації.

У бою за визволення села, що тривав цілий день і закінчився о третій годині

ночі, загинули 23 радянські воїни, які поховані у братській могилі, та п'ять

німців, що теж були поховані у селі. Був також збитий радянський літак.

126 мешканців села загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато жителів було нагороджено орденами і медалями за виявлений у боях героїзм. Вихідцями з села є три полковники, чотири майори, 23 офіцери. На знак поваги до визволителів 1969 року було зведено обеліск пам'яті за проектом місцевого вчителя, а пізніше голови сільської ради Григорія Миколайовича Паламаря.

ПОВОЄННА ВІДБУДОВА

Переживши роки німецької окупації, селяни зрозуміли, що хоч і в колгоспах, але вони працюють все-таки на своїй землі, для себе та свого народу. І це усвідомлення допомогло їм здійснити післявоєнну відбудову.

Важко було відбудовувати село після війни, але люди працювали і робили все для того, щоб їм жилося краще.1946 року, незважаючи на посуху, колгоспні бригади збирали у людей зерно на посів, також здавали по одному яйцю з кожної хати в інкубатор.

Дуже важко селянам було у перші післявоєнні роки. Особливо страждали ті, у яких рідні не повернулися з війни. Сільська верхівка в усьому підтримувала фронтовиків, а бідні вдови змушені були самі заробляти тяжкою працею на життя. Проте заробітку в колгоспі дуже не вистачало,люди йшли на колгоспні поля знайти щось їстівне, щоб їхні діти не були голодними. Деяких ловили і карали. Дві жінки відсиділи у в'язниці по п'ять років за зібрані на колгоспному полі колоски.1944 року, після трирічної перерви, єдиної за весь час від заснування 1861 року, відновила роботу Козичанська семирічна школа. Це сталося за два роки до відкриття школи у селі Грузькому. Отож дехто з гружчан у 1944-1946 роках навчався у козичанській школі.

У 1944 році в Козичанці було відкрито медпункт. Його збудовано на місці колишньої попівської хати.

У тому ж 1944 було відновлено колективне господарство, яке назвали іменем Леніна. У 60-ті роки колгосп володів 1740 гектарами сільськогосподарських угідь,у тому числі 1568 гектарами орної землі. Селяни і далі працювали там, заробляючи трудодні. Щоправда, господарство імені Леніна не досягло після війни таких успіхів, як його довоєнний попередник.

У 1954 році на місце розібраної церкви перенесли магазин, що знаходився до того в будівлі другого млина. Магазин діяв там до 1979 року, допоки не збудували нове приміщення на центральній площі.

У 1956 році відкрили сільський клуб на 250 місць, зведений з матеріалів розібраної церкви. Того ж року було обладнано дитячі ясла і збудовано приміщення контори колгоспу, яка до того розміщувалася у будинку пані Підгорської.

У 60-х роках ХХ століття до Козичанки з Києва почали їздити автоперевізники. Прямі рейси до села відправлялись у вихідні дні з площі Перемоги. Силами колгоспу на початку 70-х років була вимощена каменем дорога Козичанка - Бишів, велика заслуга у спорудженні якої належить голові сільської ради Григорію Миколайовичу Паламарю. За проектом Г.М.Паламаря також було обладнано стадіон, де тепер, на жаль, випасають домашню худобу. Єдина у селі асфальтова дорога була збудована на початку 80-х років ХХ століття.

Територія Козичанської сільської ради належала до 1932 і з 1933 до 12 березня 1959 року до Бишівського району, у 1932-1933 роках - до Брусилівського, з 1962 по 1965 - до Фастівського, з 12 березня 1959 по 1962 і з 1965 - до Макарівського району.

У кінці 70-х - на початку 80-х років ХХ століття у Козичанці особливого розквіту набула масова культурна робота. Саме в цей період сільський клуб був дійсно гідний почесного звання "Будинку культури".

1974 року було засновано хор-ланку козичанського клубу, який згодом дістав назву "Криниченька". Під керівництвом Катерини Василівни Кращенко Будинок культури 4 лютого 1975 року вперше отримав звання культурно-освітньої установи відмінної роботи. У ті роки в ньому проводились вечори гітарної музики, діяли різноманітні гуртки, шахово-шашковий клуб, театральний гурток, проводились інші масові заходи. У селі був великий духовий оркестр - до 40 інструментів. Також обладнали Кімнату трудової та бойової слави. Тоді ж працювала кіноустановка,бібліотека.

1987 року до Козичанки було евакуйовано колгосп імені 1 Травня із забрудненої зони. Усю сільськогосподарську техніку, що належала Козичанці, забрали до села Грузького, а до Козичанки перевезено техніку колгоспу імені 1 Травня.

Відтоді Козичанка знову стала окремим господарством і обробляла 1539 гектарів земельних угідь. Колгосп очолив Федір Павлович Самусенко. Поселення при Козичанці, назване будівельниками Волинським, 10 липня 1991 року отримало офіційну назву - Нові Опачичі. Тоді ж було утворено окрему Опачицьку сільську раду Макарівського району Київської області.

Видатні земляки, які народились та проживали в селі Козичанка:

  • ІВАН ІВАНОВИЧ МАРЧУК Дипломат Міністерства закордонних справ СРСР, доктор філософських наук.
  • ІВАН ВЛАСОВИЧ КАРПОВИЧ Агроном-селекціонер, лауреат Державної премії СРСР, заслужений агроном РРФСР.
  • АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ МАРЧУК Відомий український художник, член Національної спілки художників України, лауреат міжнародної премії Гулака-Артемовського та міжнародної премії "Дружба", науковий радник Української екологічної академії наук. Дипломант міжнародних виставок.

АТО

За час проведення АТО з села Козичанка були мобілізовані і знаходилися в зоні бойових дій наступні громадяни:

  • Форостовець Михайло Володимирович;
  • Копчинській Руслан Леонідович;
  • Самійленко Михайло Анатолійович;
  • Паламар Вячеслав Васильович

Всі вони отримали посвідчення учасника бойових дій.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Vlada.online - розробка офіційних сайтів органів державної влади і органів місцевого самоврядування


Розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Пропонуємо веб-платформи по створенню власного веб-сайту державним органам влади, органам місцевого самоврядування та державним установам
Gromada.org.ua, Rda.org.ua, Rayrada.org.ua, School.org.ua, Osv.org.ua

Логін: *

Пароль: *